Як зміцнити гривню: теорія грошей в українських реаліях

Роман Корнилюк, YouControl для порталу "Мінфін"

Роман Корнилюк, YouControl
Про негаразди з гривнею, ефективну монетарну політику, безальтернативність плаваючого курсу та сучасну теорію грошей «Мінфіну» розповів кандидат економічних наук, фінансовий аналітик компанії YouControl Роман Корнилюк.

Нещодавно українським читачам стала доступна книга «Modern Money Theory» («Сучасна теорія грошей»). Її автор ‒ Рендал Рей, знаний американський економіст, професор економіки Levy Economics Institute of Bard College (Нью-Йорк). Книга цікава тим, що дає альтернативний погляд на те, як працюють гроші, та макроекономіку в цілому. Починаючи з фундаментальних концепцій, Рендал Рей поступово вибудовує каркас сучасної монетарної теорії, доповнюючи його реальними прикладами з економічного життя.

Однак ще більш цінною книга є з тієї точки зору, що викладені в ній ідеї дозволяють заглибитися в монетарні проблеми саме нашої країни. Теоретична книга Рендала Рея є ключем до точнішого прочитання більш практичної «книги» — монетарної історії України. Отже, декілька висновків про те, як теорія Рея співвідноситься з українською практикою.

Гривня найбільшого потрясіння зазнавала в часи спаду довіри до уряду і макроекономічних дисбалансів. «Будь-хто може створювати гроші, але проблема в тому, щоб їх прийняли», ‒ цитує Рей в книзі свого вчителя, Гаймана Мінскі, видатного дослідника фінансової нестабільності. Цінність суверенної валюти забезпечується не металами у резервах чи законами й директивами. Вона гарантується монопольним правом національного уряду збирати податки у своїй валюті і вірою громадян у державні інститути. Відтак, «Податки керують грішми!»

Сильною гривню не можливо зробити винятково монетарними інструментами, якими розпоряджається Національний банк України. Треба зважати ще й на супутні умови. Зокрема:

  • розбалансування та слабкість фіскальної системи;
  • схильність до популістичних лозунгів замість продуманої економічної політики;
  • імпульсивні тактичні рішення замість стратегічного аналізу;
  • слабкі темпи економічного зростання.
Попри обмеженість дії, правильно підібрана облікова ставка і режим плаваючого курсу є базовими передумовами стійкості нашої національної валюти.

«Фіксований валютний курс зменшує простір для економічної політики», — впевнений Рендал Рей. Тобто держава зможе проводити за цих умов внутрішню монетарну політику. Втім, лише якщо здатна «накопичувати достатньо іноземної валюти, щоб захищати свою валюту». Саме тому нерозумно «прив'язувати» обмінний курс, якщо немає достатніх резервів іноземної валюти в центральному банку. Тут варто згадати, чим закінчилися часи «фіксованого» курсу з кодовою назвою «7.99». Тому плаваючий курс — поки що безальтернативний варіант для України.

Розуміння взаємозв'язку між балансами приватного, державного і зовнішнього секторів критично важливе для ефективної монетарної політики, що має бути скоординована з фіскальною. І мова йде не лише про НБУ. Наприклад, минулорічні масштабні соціальні виплати, гігантські накопичення на казначейських рахунках і різке новорічне вливання на ринок «гривневої маси» помітно вплинули на коливання вартості нашої суверенної валюти. Згладити січневе падіння гривні відносно долара поки вдалося не без участі оперативних продаж валюти з офіційних резервів та різкого підвищення облікової ставки. Ці кроки були вимушеною реакцією на інфляційно-девальваційну загрозу.

Небезпечні і популістські заклики до різкого скидання державою «боргового ярма», що може зумовити макрофінансові дисбаланси. На думку Рендала Рея, «вдала внутрішня політика» ‒ це акцент на «забезпеченні повної зайнятості та цінової стабільності, а не фокусування на досягненні певного розміру державного дефіциту чи лімітів державного боргу».

Кожна країна перебуває під тиском зовнішніх і внутрішніх загроз її економіці. Це відображається у непередбачуваних змінах стану зовнішнього (співвідношення між надходженнями з-за кордону і між сумою платежів за кордон) та внутрішнього приватного балансу (співвідношення доходів та витрат приватного недержавного сектору економіки країни). Так, падіння зовнішнього попиту на експортну продукцію викликає дефіцит торгового балансу. Натомість цілі уряду з підтримки сталого рівня внутрішніх сукупних витрат населення і збереження ділової активності вимагають додаткових джерел ресурсів. А в часи кризи вони можуть бути отримані лише шляхом нарощення державного боргу і бюджетного дефіциту. Таким чином, державний борг і дефіцит (дефіцит державного балансу в термінології Рея) виступають у ролі стабілізатора економіки у складні часи. Уряд за рахунок дефіцитності державного сектору отримує змогу знизити податковий тиск, щоб не вбити рештки приватного бізнесу. Таку м'яку фіскальну політику Рей рекомендує доповнити іншими корисними інструментами економічної політики: контролем імпорту, транскордонного руху капіталу, підтримкою зайнятості, інвестицій, а також цільового рівня розвитку.

Критики бюджетного дефіциту і державного боргу апелюють до загрози гіперінфляції. Втім сам по собі бюджетний дефіцит, на думку Рендала Рея, не може її викликати. В основі швидкого знецінення грошової одиниці лежать соціальні політичні кризи, війни, слабкі уряди, тобто більш фундаментальні речі ніж тимчасовий «друк грошей» центробанком. Частково зменшити знецінення суверенної валюти могла б жорсткіша монетарна політика та реструктуризація зовнішніх боргів. Водночас, автор додає: «Належне бюджетування, а також прозорість і підзвітність представників влади гарантує, що уряд не витрачатиме забагато». Не посперечаєшся.