Вікторія Зенґва, перекладачка і книжковий критик

Напевно, саме до таких книг можна віднести «Чому нації занепадають» Дарона Аджемоґлу та Джеймса Робінсона, що, незважаючи на низку цілком слушних зауважень до свого змісту, стала предметом жвавого обговорення.

Український переклад виявився на часі, зазначає у своєму огляді для сайту Друг Читача перекладачка і книгокритик Вікторія Зенґва, Показниками цього є великий для українського ринку наклад, коментарі авторитетних спеціалістів, потужна промоакція і навіть досить численна група в українському сеґменті мережі фейсбук, створена для обговорення основних думок цієї праці.

Інститути процвітання та занепаду «Чому нації занепадають» писалася 15 років, та висновок чотирьохсотсторінкової праці можна сконденсувати до кількох речень. Розвиваються ті нації, яким вдалося виробити інклюзивні політичні та економічні інститути при достатньому рівні централізації у своїх країнах. Це передбачає високий рівень конкуренції та загальнодоступність благ. Занепадають ті нації, які підпали під згубний вплив екстрактивних політичних та економічних інститутів, дозволивши певній еліті династійного, партійного, церковного чи будь-якого іншого походження загарбати всі можливі привілеї. Певний розвиток при екстрактивних інститутах можливий (гарний хазяїн годує свою корову), але він нестабільний (корова завжди може піти на м’ясо).

Головним стримувальним чинником країн, що виробили екстрактивні інститути, є страх творчої деструкції, адже при високому рівні конкуренції будь-хто може опинитися за бортом, незважаючи на своє положення у суспільстві. Тому еліти цих країн старанно намагаються підтримувати статус-кво.

Інклюзивні інститути, виникнувши в країні завдяки збігові певних обставин, породжують доброчесне коло, підтримуючи самі себе і приводячи до загального блага. Екстрактивні політичні інститути, так само виникнувши за збігу певних обставин, породжують блудне коло, підтримуючи самі себе і призводячи до занепаду. Перехід можливий, причому як від екстрактивних інститутів до інклюзивних, так і навпаки, але він здійснюється дуже повільно, займаючи десятиліття чи навіть століття.

Решта книги — це ілюстрації до наведених тез, що переносять читача у найвіддаленіші куточки світу, аналізуючи відомі й маловідомі історичні факти, що мають доводити істинність цієї теорії. У чому різниця між колонізацією Південної і Північної Америки, чому Австралія успішніша за Аргентину, на якому етапі розійшлися Японія й Китай, у чому витоки бідності країн Тропічної Африки. Після прочитання «Чому нації занепадають» світ немовбито стає ближчим, а білі плями у всесвітній географії та історії (якщо, звісно, ви не спеціаліст у цій галузі) потроху зникають.

Процвітання — це збіг обставин Автори притримуються думки, що ні географічні, ні культурні чинники не відіграють вирішальної ролі у благополуччі країни, що успішніші нації не можуть передати «рецепт благоденства» елітам націй менш успішних, бо тут діє чинник, радикально відмінний від незнання, — пряма вигода залишати все, як. Тут виникає слушне питання: чи не підбивають автори складну й багатогранну дійсність під свою теорію, адже якщо з нівеляцією географічного чинника ще можна певним чином погодитися, то як бути із чинниками освітніми і культурними? Чи справді вони неважливі? За доказ на свою користь Аджемоґлу та Робінсон наводять два яскраві приклади: місто Ноґалес, розділене навпіл американсько-мексиканським кордоном та Північну і Південну Корею, єдина різниця між якими ‒ той же кордон по 38 паралелі. Але чи ці два приклади є достатніми, щоб пояснити всю світову нерівність?

Дещо суперечить моєму уявленню про науковість відповідь, яку автори дають на питання «Що робити, щоб стимулювати розвиток цих самих омріяних інклюзивних інститутів у себе в країні?». А нічого, відповідають нам Аджемоґлу і Робінсон. Процвітання неможливо спроектувати, воно є результатом збігу історичних обставин і щасливого випадку, і все, що ми в принципі можемо вдіяти, це частіше схрещувати пальці й чітко відрізняти поганих політиків від не таких поганих.

Хоч, можливо, із суто наукового погляду «Чому нації занепадають» праця дискусійна, вона має принаймні дві позитивні особливості, про які варто сказати, радячи цю книгу до прочитання читачеві-неспеціалісту. По-перше, тут відкривається широка панорама світової історії і сьогодення, оприявлюються всі ті нерівність і абсурд, які й нині, в ХХІ столітті, присутні на нашій планеті; зрозумілішими стають механізми дії влади, характерні для країн з екстрактивними економічними і політичними інститутами. По-друге, книга спонукає до діалогу, викликаючи чимало заперечень, питань і бажання в них розібратися. Як свідчить практика, саме такі «неідеальні» книги часто годні запустити потужні процеси зміни свідомості читацького загалу.

_
Оригінална сайті Друг читача.